До середини 2010-х такі ігри, як Babysitter Bloodbath і Back In 1995 від Puppet Combo, знову зробили модним низькополігональний стиль хорорів на виживання епохи PlayStation і Sega Saturn. Ностальгійну атмосферу доповнювали фільтри ЕПТ і сканлайни. Для декого привабливість була очевидною: не спати допізна з 32-бітною консоллю, чекати на раптові переляки й шукати дивної форми ключ, щоб відчинити наступні двері. Повернення до основ припало до душі й тим шанувальникам, яким засади перших ігор Resident Evil подобалися більше, ніж недавній курс серії на бойовик.
Tainted Pact Games випустила Flesh Made Fear у Steam на Гелловін 2025 року. Незалежну студію очолює Майкл Косіо, якому також приписують значну частину роботи над грою. Досі студія зосереджувалася винятково на ретро-горорах і низькополігональній естетиці. За винятком 2D-гри Terror At Oakheart у стилі 16-бітної графіки, студія віддавала перевагу проєктам від першої особи на Unreal Engine. Для Flesh Made Fear вплив Resident Evil спонукав перейти до вигляду від третьої особи та фіксованих ракурсів камери, характерних для ранніх частин серії.
Знайомі обличчя в містечку Ротвуд
Гравець обирає одного з двох агентів взводу оперативного втручання Reaper (R.I.P.) — спеціального підрозділу, відправленого ліквідувати Віктора «Крапельника» Ріппера. Колишній агент ЦРУ, Ріппер перетворив невелике містечко Ротвуд на майданчик для своїх збочених експериментів. Його манери божевільного вченого й любов до неоново-зелених ін’єкційних препаратів нагадують Герберта Веста з фільмів Реаніматор.
Ігрові персонажі Джек Річардс і Наталі Льюїс — очевидні відповідники Кріса та Джилл із Resident Evil. Їхні альтернативні костюми напрочуд схожі на оригінальні, а відмінності в запасі здоров’я та місткості інвентарю підкреслюють оммаж. Розробники не приховують джерело натхнення — навпаки, охоче його обігрують. У вступній промові Ріппера в післяігровій зоні з трофеями навіть є жарт про цю схожість. Інші бійці R.I.P. також зовні й за функціями нагадують співробітників S.T.A.R.S. Залежно від того, граєте ви за Джека чи Наталі, вас супроводжуватиме напарник, схожий за роллю на Ребекку Чемберс або Карлоса Олівейру.
Інші прикмети горорів у стилі Resident Evil також на кожному кроці. Записи в журналах і нотатки розкривають передісторію та допомагають краще пізнати жертв творінь Ріппера. Там також є комбінації до найближчих шафок та інші корисні підказки. У безпечних кімнатах можна зберегтися й дістатися до ящиків для предметів, а з матеріалів для створення спорядження можна виготовити боєприпаси для пістолета, дробовика, штурмової гвинтівки чи гранатомета. Для гранатомета передбачено лише один тип снарядів.
Танкове керування, фіксовані ракурси й чистий жах — ось обіцянка, але Flesh Made Fear напрочуд привітно поводиться зі своєю олдскульною основою.
Монстри, дивовижі й різноманітні вулиці
Цим арсеналом можна розправлятися зі знайомими типами ворогів — або берегти боєприпаси для босів. Вулиці Ротвуда повняться повільними зомбі, які майже не становлять загрози, а також швидшими істотами, що низько повзають і нагадують Лизунів із серії Resident Evil, та зомбі, які вибухають хмарою отруйного газу. Особливо моторошна школа, яку патрулюють діти-зомбі. Записка вчительки, де вона пояснює, що й досі вважала їх своїми учнями, робить цю сцену ще трагічнішою.
За винятком кількох сутичок, звичайні зомбі рідко виправдовують витрату боєприпасів, і їх часто можна просто виманити з дороги. В одному місці можна відволікти їх від дверей і загнати до справжнього загону — ніби ви ведете за собою конгу з нежиті. Ножі, якими обидва персонажі озброєні від початку, теж корисні: ними можна відштовхнути ворогів або потроху завдавати шкоди босам після оглушення.
Flesh Made Fear — це більше, ніж черговий труп, повернутий до життя. Гра використовує знайомі умовності хорорів на виживання, щоб допомогти гравцям освоїтися, а тоді додає власні повороти. Замість початку в черговому аналогу маєтку Спенсера агенти R.I.P. мандрують околицями й центральними вулицями Ротвуда, перш ніж зустрітися з Крапельником у його великому маєтку. Локації достатньо різноманітні, щоб сприйматися окремими просторами значно більшого світу, а не частинами одного одноманітного комплексу.
Відеопрокати, кінотеатри, трейлерні парки, автозаправки й каналізація постійно змінюють обставини подорожі. Джек і Наталі також мають кожен власну локацію: радіостанцію для одного й м’ясну крамницю для іншої.
Ключі, підказки й зручне керування
Для лікування тут не потрібні трави. Бинти допомагають із легкими пораненнями, а пакети крові повністю відновлюють здоров’я без жодних комбінацій. Дерева з викривленими обличчями пропонують мінігру для тих, хто готовий залізти всередину й витягнути те, що там сховано. Нагородою зазвичай стає запис у журналі, тож пропуск цієї знахідки не завадить тим, хто воліє не досліджувати її.
Пізніший епізод загострює ситуацію: потрібно визволити двох полонених бійців загону. Якщо не впоратися, безока сфера відірве вам руку. Окремо вирізняється саундтрек: оригінальні композиції в стилі дарк-синт мають сподобатися сучасним шанувальникам горору, які захоплюються Джоном Карпентером, а також усім, хто з теплотою згадує слешери на VHS.
Шлях з однієї точки до іншої рідко буває прямим. Деякі проходи перекривають двері, для яких потрібні унікальні медальйони з головоломками на обертання й добір фігур. Для інших знадобляться особливі предмети, наприклад посохи у формі ворона чи черепа. Є й багатокомпонентні пошукові головоломки, а також епізоди, де потрібно вводити коди, підказані загадками, написаними поруч кров’ю.
Ці випробування рідко зупиняють дію або роблять повернення назад та керування інвентарем обтяжливими, адже ящик для предметів зазвичай неподалік. Наприклад, на початку потрібно зібрати складники вибухівки, щоб розчистити тунель. Ящик стоїть просто в кімнаті, де ви змішуєте компоненти.
Слоган гри гордо проголошує: «Танкове керування. Фіксовані камери. Чистий жах». Це не має відлякати гравців. Камера й рух спираються на класичні хорори на виживання, але реалізовані поблажливіше й краще відповідають сучасним очікуванням. Ухилення кнопкою на плечі дає змогу легко вибратися з халепи, а окрема кнопка розвороту на 180 градусів робить керування природним для ветеранів жанру.
Щоб бігти, потрібно утримувати кнопку, що дратує у грі з багатьма відкритими просторами, де спринт здається очевидним вибором. Фіксовані ракурси часом збивають із пантелику, а деякі двері легко не помітити. Утім, широкі голландські ракурси й червоні контури навколо входів допомагають швидко зорієнтуватися.
Складність, кінцівки й нагороди Kickstarter
Звичайний рівень складності не надто важкий; схоже, його створено, щоб гравці рухалися до наступного монстра чи локації та просто насолоджувалися пригодою. Низькополігональні моделі мають насичений контрастний вигляд коміксу, що задає тон радше фільму Сема Реймі, ніж серйозній чи емоційній історії жахів. Стандартна складність пасуватиме спідраннерам: після першого проходження у вашому ящику для предметів, імовірно, залишиться чимало невикористаних пакетів крові.
Кожен персонаж має кілька можливих кінцівок — залежно від того, чи врятуєте ви товаришів по команді, — що надає грі значної реіграбельності. Режим «Хардкор» пропонує серйозніше випробування. Отримайте найкращу кінцівку в цьому режимі й розблокуєте зброю, здатну влаштувати такий огидний і смішний момент, що він порадує шанувальників подібного.
Flesh Made Fear профінансували на Kickstarter, і мети вдалося досягти за 48 годин. Гра відзначає цю історію великодками, серед яких надгробки з іменами спонсорів і тіла, створені за подобою реальних людей, які можна обшукати. Спонсори рівня «Left In The Mud» отримали цю перевагу, а відповідні тіла зазвичай дають гравцям парафіновий віск — ігровий аналог чорнильних стрічок із Resident Evil, потрібних для збереження.
Після виходу в Steam гра з’явилася на PlayStation 5 у червні 2026 року. Серед додаткових цілей Kickstarter були версії для Xbox Series X/S і Switch 1 та 2, але цих цілей не досягли. На момент написання релізи на цих консолях не анонсовано.
Щире вшанування з власним характером
Шанувальникам хорорів на виживання, які шукають знайомих вражень, але з виправленими деякими шорсткостями старого жанру, у цьому щирому вшануванні Resident Evil буде чим насолодитися. Навіть без ностальгії гру варто розглянути як доступний вступ до хорорів на виживання епохи 32-бітних консолей.
Горор-кіно процвітає завдяки наслідувачам, які додають кілька власних ідей, і Flesh Made Fear відверто демонструє свої впливи — аж до крові, що ллється з ампутованої руки.
Інтерв’ю:
Джерело: hardcoregaming101.net
