У Super Breakout, продовженні оригінальної аркадної гри про руйнування блоків, я керував ракеткою внизу екрана, відбиваючи м’яч угору, до стіни з цеглин, що поступово осипалися. Обкладинки ігор для Atari 2600 часто критикують за те, що вони погано передають зміст ігор, але ілюстрація з двома космічними астронавтами, які грають у космічний бадмінтон на тлі райдужної стіни, точно відображала гру. Мені вона дуже подобалася, а керування за допомогою контролерів-ракеток було плавним і точним: я міг спрямовувати свого космонавта з цілковитою точністю.
Еволюція керування ракеткою
Розробник Taito взяла концепцію Breakout і створила власну аркадну гру Arkanoid, розширивши формулу новими типами цеглин, ворогами та бонусами. Woody Pop: Shinjinrui no Block Kuzugi, випущена для Mark III як остання Sega My Card для цієї системи, постачалася в комплекті з контролером-ракеткою — так само, як Taito раніше зробила з Arkanoid. У 1987 році Sega випустила два різні комплекти з ракеткою, кожен з однією з двох ігор: Woody Pop на картці або Alex Kidd BMX Trial на золотому картриджі обсягом 1 Мбіт.
У Woody Pop можна грати, але вона так і не стає грою, заради якої хочеться докладати особливих зусиль.
Arkanoid має дуже гладкий, хоча й стерильний вигляд, з елементами, змодельованими у 3D, а Sega надала своєму клону більше індивідуальності. Дух дерева Вуді вирушає до Дивного маєтку, щоб урятувати свого друга Гамболла, і для цього розбиває всі крихкі цеглини в кожній кімнаті.
Недоліки й розчарування в ігровому процесі
На жаль, однієї кольорової модифікації було б недостатньо: дизайн рівнів також потребує доопрацювання. Arkanoid створювалася для вертикального дисплея, а Woody Pop — консольна гра з форматом 4:3 — використовує коротше й ширше ігрове поле. Через це ракетці доводиться покривати значно більшу площу. Це було б нормально, якби стрімке зростання швидкості не робило гру надто складною й нецікавою.
• Розгалужені маршрути з вибором різних кімнат.
• Бонуси, які можна отримати, ловлячи бульбашки з кришталевих цеглин.
• Надокучливі блоки-коробки з іграшками, що нескінченно породжують ворогів.
До роздратування додається саундтрек, який найкраще описати як музику з іншої гри для Master System, що лунає з іншого кінця кімнати. Sega зробила мляву спробу розвинути жанр у Woody Pop, але жодне з нововведень не реалізоване настільки добре, щоб компенсувати недоліки гри.
ОЦІНКА: 4 з 10
Джерело: Sega-16




