Випущена для DOS і Macintosh у 1996 році, Ripper розташувалася між FMV-експериментами Take-Two Interactive — Hell: A Cyberpunk Thriller і Black Dahlia. Гра поєднує кіберпанкові концепції з історією про серійного вбивцю та знайомих глядачам акторів, але своєю тривалою репутацією вона значною мірою завдячує одному виконавцеві.
Ripper, можливо, і не назвеш хорошою грою, але це неймовірно дивний і привабливий зріз амбіцій комп’ютерних ігор середини 1990-х.
Крістофер Вокен грає продажного поліцейського й демонструє виконання, сповнене незвичних рішень і надмірної енергії. Це один із найцікавіших елементів гри, хоча дешеві костюми, пласкі декорації на хромакеї та нерівний сценарій часто залишають акторам мало можливостей.
Кіберпанковий детектив про вбивство
Гравець стежить за репортером Джеком Квінланом, який розслідує справу серійного вбивці на прізвисько Різник. Після нападу на дівчину Квінлана, внаслідок якого вона впадає в кому, він поспішає встановити особу вбивці й домогтися правосуддя. У розслідуванні також беруть участь блискучий, але непередбачуваний лікар, ексцентричний хакер, одержимий ножами та серійними вбивцями, і непередбачуваний коп у виконанні Вокена.
Зав’язка спирається на знайомі мотиви кіберпанкової фантастики, зокрема на образи віртуальної реальності, що нагадують Neuromancer. Однак у центральної таємниці сюжету є незвичний нюанс: убивцю випадково обирають із чотирьох підозрюваних, і від цього залежить фінальний розділ. Оскільки докази й мотиви персонажів протягом більшої частини гри залишаються нечіткими, випадкова розв’язка може перетворити розслідування не стільки на головоломку, скільки на гру в кості.
Головоломки й незграбні відступи
Ripper уникає деяких поширених проблем пригодницьких ігор із керуванням «вкажи й клацни»: поєднань предметів небагато, тож гравцям рідко доводиться перебирати захаращений інвентар. Але знайти шлях уперед — зовсім інша справа. Щоб рухатися, потрібно клацати по краях екрана, коли курсор перетворюється на стрілку, а повільні переходи камери можуть перетворити просте дослідження на виснажливу рутину.
Логічні головоломки дуже різняться за якістю. Завдання з касовим апаратом і головоломка з часовими поясами вирізняються на загальному тлі, тоді як деякі завдання з дошкою та кристалами вимагають терпіння, майже не даючи зворотного зв’язку. Пізніша головоломка з мікрочипом інформативніша, але довгі схожі серійні номери ускладнюють відстеження підказок.
• Переваги пригоди: виразна кіберпанкова зав’язка й кілька вдалих головоломок.
• Недоліки пригоди: повільне пересування, нерівномірний дизайн головоломок і випадково обраний винуватець.
• Необов’язкові екшн-секції: епізоди в жанрі рейкового шутера в кіберпросторі, які можна пропустити за допомогою внутрішньоігрових чит-кодів.
FMV у 1990-х
В іграх із повноекранним відео використовували зйомки з акторами та заздалегідь відрендерені сцени, щоб переносити кінематографічні історії на екрани комп’ютерів. У середині 1990-х такий підхід часто означав великий акторський склад і амбітну подачу, але також невдале поєднання зображення, обмежену взаємодію та візуальний стиль, який міг швидко застаріти.
Пам’ятний безлад
Акторська гра, виробничі рішення й ранні тривимірні оточення надають Ripper дуже виразного духу своєї епохи. У сценах у кіберпросторі є аркадна стрілянина, а ближче до фіналу пісня Blue Öyster Cult «(Don’t Fear) The Reaper» стає частиною ігрового процесу. У результаті маємо нерівну пригоду, яка в одних аспектах здається надмірно пишною, а в інших — напрочуд аматорською.
У цій суперечності й полягає частина її привабливості. Кіберпанкові ідеї гри щирі, детективна інтрига хитка, а подача може ненавмисно смішити, проте гра передає амбіції та надмірність комп’ютерних ігор середини 1990-х. Виконання Вокена залишається найшаленішим складником і тримає сцени, які інакше могли б стертися з пам’яті.
Попри всі хиби, Ripper і досі може змусити гравців усміхнутися до екрана й запитати: «Хіба це не безглуздо?»
Джерело: Hardcore Gaming 101




