Деякі ігри для Amiga ніби прагнуть довести, на що здатна ця машина. Jim Power in Mutant Planet — одна з них: гра 1992 року, видана Loriciel і розроблена Digital Concept. Вона відповідає на зростання візуальних амбіцій Mega Drive і Super Nintendo яскравими кольорами, багатошаровим скролінгом і безперервним екшеном.

Амбіції гри очевидні, але так само помітні й її недоліки. Гра сувора й часто безжальна, однак графіка, рух і музика справляють враження майже відразу. Jim Power — не стільки відшліфована демонстрація можливостей, скільки незабутнє видовище: ефектне, складне й безпомилково європейське за характером.

Гібрид, створений для ефекту

Називати Jim Power просто платформером — означає не помічати значної частини її особливостей. Гра переходить між боковим скролінгом, секціями з видом згори та горизонтальними рівнями в дусі shoot ’em up, змінюючи перспективу, поки герой долає ворожий інопланетний світ. Сюжет — лише привід битися з мутантами, оминати пастки й просуватися вперед.

Різноманітність не дає грі застигнути на місці, хоча цілісності їй часом бракує. Одні епізоди вдаються краще за інші, а постійна зміна стилю може здаватися спробою охопити все водночас. Коли ідеї спрацьовують, результат вражає; коли переважають тісний дизайн рівнів і безжальні небезпеки, розчарування приходить швидко.

Візуальна міць Amiga

Версія для Amiga має виразну індивідуальність. Яскраві кольори, деталізовані тла, чітко окреслений герой і постійний паралакс надають екшену консольного вигляду. Та водночас гра відчувається грубішою й технічно показнішою за чисті та зрозумілі з першого погляду платформери, на які, схоже, вона озирається.

Перевантажені екрани — і перевага, і недолік гри. Паралакс додає глибини й руху, але тла можуть відволікати увагу від платформ і загроз. Та візуальні амбіції неможливо не помітити: Jim Power прагне зробити кожен екран насиченим, живим і рухливим.

Jim Power радше захоплює, ніж вирізняється балансом: це недосконала класика, що втілює жагу Amiga до видовищності.

Саме цей характер вирізняє гру. Вона не зрівняється з балансом класики Nintendo чи інтуїтивною точністю найкращих ігор SEGA. Натомість пропонує потужне й ефектне бачення консольного екшену крізь безпомилково європейську призму.

Кріс Гюльсбек додає гучності

Саундтрек Кріса Гюльсбека — одна з головних сильних сторін гри. Потужні мелодії та насичені аранжування додають кожному рівню розмаху й підтримують темп, коли ігровий процес дає збій. Фірмовий стиль Гюльсбека знайомий за Turrican, але Jim Power показує, як уміло він міг надати іншій грі власної музичної ідентичності.

Тут музика не просто супроводжує дію — вона її підсилює. На тлі суворих епізодів і нерівного темпу саундтрек не дає грі збавити хід, додаючи героїчного розмаху й роблячи світ більшим за те, що відбувається на екрані.

Кілька слів про саундтрек

Кріс Гюльсбек найбільше відомий роботою над Turrican. У Jim Power його музика знову перетворює спрайти, тайли та скролінг на щось масштабніше, допомагаючи недосконалій грі надовго запам’ятатися.

Складний ігровий процес, нерівна винагорода

Головне обмеження Jim Power — складність. Керування реагує цілком добре, але гра майже не залишає права на помилку. Розташування ворогів і перешкод буває безжальним, а успіх часто залежить від запам’ятовування рівня не менше, ніж від реакції.

Коли гравці вивчають закономірності й приймають суворість гри, подолання складної ділянки може приносити задоволення. Але Jim Power не робить поблажок: вона вимагає терпіння, повторних спроб і готовності миритися з епізодами, які здаються радше каральними, ніж ретельно збалансованими.

Інші версії — інші напрями

Згодом Jim Power з’явилася на Super Nintendo та MS-DOS під назвою Jim Power: The Lost Dimension in 3-D, отримавши інший візуальний напрям. У версії для SNES використовувався ефект Пульфріха — техніка, покликана створити враження тривимірного зображення за допомогою спеціальних окулярів.

Версію для Mega Drive / Genesis розробили, але тоді не випустили; згодом вона стала знайденою частиною історії гри. Ці версії по-різному досліджували візуальну глибину, тоді як оригінальна Jim Power для Amiga 1992 року вражала кольором, скролінгом, ритмом і музикою.

Вердикт: класика з недоліками

Jim Power in Mutant Planet — не взірець балансу, зрозумілості чи точності. Гра дуже складна, екран буває важко читати, а різні ігрові секції працюють неоднаково добре. Але її аудіовізуальні амбіції досі захоплюють, а саундтрек Гюльсбека — важлива частина її незмінної привабливості.

Тим, хто шукає найсправедливіший чи найвідшліфованіший платформер для Amiga, її важко рекомендувати. Але всім, кому цікаво, як Amiga прагнула консольної видовищності, не втрачаючи власного характеру, Jim Power стане яскравим прикладом: це недосконала класика, яку важко забути.

Оцінки

• Графіка: 9.0

• Звук: 9.5

• Ігровий процес: 7.5

• Довговічність: 7.0

• Загалом: 8.0

Що вдалося, а що ні

• Плюси: Вражаюча аудіовізуальна подача на Amiga; амбітні паралакс, кольори й рух; потужний саундтрек Кріса Гюльсбека.

• Мінуси: Висока, часто безжальна складність; іноді невиразна дія на тлі насиченої графіки; нерівні секції.

Джерело: Retro-Gamers.it