У 1988 році знайти нову гру означало більше, ніж просто завітати до охайної крамниці. Її можна було помітити серед стелажів зі шкільним одягом, відшукати спеціалізований магазин у торговельному комплексі або надіслати замовлення поштою й сподіватися, що воно дійде. Для юного геймера з району Далласа—Форт-Верта самі пошуки були частиною пригоди.

Великі магазини, незалежні продавці та суперечки про консолі на дитячому майданчику сформували дитинство, проведене в гонитві за іграми. Іноді найкраща знахідка траплялася випадково: поїздка до Target по одяг до початку навчального року завершилася першим знайомством із Super Mario Bros. 2. Синя коробка з хмарами привернула увагу юного гравця, і зраділий батько погодився її купити. Після пізнього ігрового вечора перший шкільний ранок промайнув як у тумані.

Магазинні ритуали та консольне суперництво

Походи до Toys “R” Us і Children’s Palace були сімейними подіями. Покупці не брали гру просто з полиці: вони витягали паперовий талон із вітрини й несли його до службової стійки за склом. Очікування, поки працівник принесе коробку, перетворювало покупку на невеличку церемонію.

Удома сім’я мала NES, а двоюрідні брати й сестри підтримували Sega Master System. Дорогою назад із магазину починалася суперечка: у якої системи краща графіка, звук і керування?

Пошуки гри були частиною самої гри: пошук, очікування та люди, які були поруч.

Спеціалізовані крамниці й далекі поїздки до торговельних центрів

У універмагах продавали найбільші хіти, але спеціалізовані магазини давали змогу зазирнути в дивніші й амбітніші куточки ігрового світу. Наприкінці 1980-х у Rhythm and Views поруч із дорогою аудіо- та відеотехнікою був чималий ігровий відділ. Саме там автор уперше побачив, як додаток TurboGrafx-CD для NEC працює на преміальних моніторах — вражаюче видовище, коли багато звичайних магазинів ледве знали про формат HuCard.

Такий пристрій коштував дорого. TurboGrafx-CD продавалася за 400 доларів, а картриджі Neo-Geo AES у Babbage’s могли коштувати по 200 доларів. Натомість Sega Master System II вдалося знайти в далекому торговельному центрі за 50 доларів. Після дзвінка, який підтвердив, що останній пристрій залишився в Red Bird Mall, батьки автора поїхали через увесь мегаполіс крізь сильну техаську грозу, щоб його придбати.

Коротко про техніку

TurboGrafx-CD розширювала можливості NEC TurboGrafx-16 завдяки іграм на CD-ROM, а Neo-Geo AES переносила аркадне обладнання додому. Передові формати й висока ціна зробили обидві системи незабутнім видовищем у спеціалізованих магазинах.

Незалежні крамниці й пошуки автобусними маршрутами

До середини 1990-х у Далласі—Форт-Верті сформувалася жвава мережа незалежних ігрових магазинів. Поїздки на вихідних із батьками переросли в автобусні експедиції DART із другом на ім’я Джуніор: вони шукали RPG та інші рідкісні ігри в Далласі й Плано.

У їхніх рюкзаках опинялися:

• Final Fantasy II і Final Fantasy III

• The Legend of Zelda: A Link to the Past

• Breath of Fire

• EarthBound

У Video Quest, MicroPlay, Die Hard і Game Force був власний характер. Перегляд незнайомих ігор, розмови з працівниками й пошук ігор, яких не бачили в рекламі, перетворювали ці крамниці не просто на місця для покупок, а на справжні пункти призначення для допитливих гравців.

Друзі, посібники й ігрові марафони

Джуніор познайомив автора з рольовими пригодами на NES, зокрема з Dragon Warrior, Final Fantasy, StarTropics і Tombs & Treasure. Згодом його колекція ігор для Genesis відкрила шлях до Sword of Vermilion, Phantasy Star II і Shining in the Darkness.

У відповідь автор водив Джуніора до аркад і знайомив його з Street Fighter II, іграми для Neo-Geo, Gradius і R-Type. Довгі ігрові сеанси проходили перед телевізором, серед посібників, журналів, намальованих від руки мап і обгорток від снеків. Без онлайн-проходжень вони разом розбиралися в підземеллях, передавали контролер після складних сутичок і раділи, коли нарешті з’являлися титри.

Ризики поштових замовлень і закордонні відкриття

Протягом більшої частини епох 8-, 16- і 32-бітних систем реклама поштових магазинів наприкінці Electronic Gaming Monthly і GameFan відкривала вікно у світ ігор за межами місцевих полиць. Гравці обводили назви, заповнювали паперові бланки або телефонували до магазинів і повідомляли дані кредитної картки. Чекати доводилося довго, а результат був непевним.

З цих оголошень також можна було дізнатися, що за кордоном знайомі системи мали інші назви:

• Genesis називалася Mega Drive.

• SNES називалася Super Famicom.

• TurboGrafx-16 називалася PC Engine.

Імпортні японські ігри для великих релізів могли коштувати від 84,99 до 149,99 долара, а замовлення без знання мови могло завершитися спантеличливою несподіванкою. Але імпорт приносив і яскраві обкладинки, виразні спрайти та ігри, недоступні вдома. Одного погляду на копію Dragon Quest V для Super Famicom у друга вистачило, щоб Джуніор і сам оформив замовлення.

Радість була в пошуках

Для цього геймера дорослішання у 1980-х і 1990-х було не лише про ігри. Це були вдалі знахідки під час звичайних походів по магазинах, поїздки під дощем до далеких торговельних центрів, автобусні маршрути через усе місто й хвилювання в очікуванні посилки. Пошуки допомогли знайти друзів і створили спогади, важливі й десятиліття потому.

Ми не просто грали в ігри. Ми розшукували їх і будували навколо них дружбу.

Джерело: Old School Gamer Magazine