Extreme-G — це азарт від прагнення втримати футуристичний байк на максимальній швидкості. Транс-саундтрек і стильні траси досі справляють сильне враження, але це видання на подвійному картриджі також ставить оригінальну гонку для Nintendo 64 поруч із Extreme-G 2 — і відмінності між ними важко не помітити.

Перша гра має виразну індивідуальність, хоча за межами відчуття швидкості глибини їй бракує. Марафонська структура розростається з чотирьох трас до восьми, а потім до дванадцяти; система кваліфікаційних очок означає, що самого випередження суперників може бути недостатньо для переходу далі.

Швидкість захоплює, але перша гра нерівна

Суперники в Extreme-G можуть здаватися нечесними: успіх часто ніби залежить від удачі, а коли суперник виривається вперед, наздогнати його буває важко. Зброя має належний вигляд, але рідко допомагає розв’язати проблему. Та оглядач вважає оригінал добротною грою і зазначає, що досвідчені гравці мають змогу пройти режим Meltdown на 12 гонок.

Вердикт щодо оригіналу: добре, але не чудово. Extreme-G 2 намагається перевершити попередницю завдяки кращому опрацюванню, додатковому контенту та зброї, яка справді має значення — особливо в багатокористувацькій грі.

Extreme-G 2 додає контент — і жорсткіші аварії

Найбільша слабкість продовження — обробка зіткнень. Невдалий удар об стіну, трамплін чи інший байк може зупинити гонку або змусити гравця безпорадно крутитися. На складніших трасах це особливо жорстоке покарання, а довгий марафонський режим може надовго закрити доступ до значної частини розширеного набору розблоковуваних матеріалів і чіт-кодів.

Додатковий контент і вдосконалена зброя в кількох аспектах роблять Extreme-G 2 сильнішою грою, але її безжальні невдачі можуть без потреби перетворити проходження для одного гравця на розчарування. Перетин звукового бар’єра й ефектне викривлення музики в цей момент — яскрава деталь, хоча вона не гарантує перемоги.

Багатообіцяюче поєднання, якому чогось бракує

Разом ці дві гри мають усе необхідне для чудової гонки. Оригінал поблажливіший, коли врізаєшся в перешкоду; продовження пропонує більше контенту, кращу зброю та сильніший багатокористувацький режим. Найбільше розчарування оглядача — те, що збірка відтворює обидві гри окремо, замість того щоб поєднати їхні найкращі ідеї.

Extreme-G 2 — повноцінніша гонка, але покарання за зіткнення псують враження.

Цінність видання також важче виправдати, якщо врахувати, що оригінальні картриджі, за словами автора, недорогі. Оглядач відзначає гарне оформлення коробки, але загальний висновок однозначний: ці гонки й досі привабливі, та цьому поєднанню бракує остаточного синтезу.

Технічна примітка: подолання звукового бар’єра

Extreme-G 2 винагороджує екстремальну швидкість бонусними очками, коли байк долає звуковий бар’єр; водночас музика ефектно змінюється. Чи вдасться цього досягти, залежить від поєднання байка й траси.

Джерело: Old School Gamer Magazine